Уявіть: ви прокидаєтесь, відкриваєте телефон — і бачите десятки повідомлень від незнайомця. Він знає, де ви були вчора, що ви публікували, з ким зустрічались. Він коментує ваші фото, надсилає листи, створює фейкові акаунти, щоб стежити за вами. Це не сцена з трилера. Це — реальність для тисяч людей щодня. І це має назву: кіберсталкінг.
Що таке кіберсталкінг: визначення і суть
Кіберсталкінг, або цифровий харасмент, це форма переслідування, яка відбувається в цифровому просторі. Це може бути нав’язливе спостереження, погрози, шантаж, збирання особистої інформації без згоди, або навіть спроби контролювати поведінку жертви через онлайн-інструменти. Іншими словами, це цифровий харасмент, що має на меті залякати, принизити або психологічно зламати людину.
На відміну від звичайного тролінгу чи хейту, кіберсталкінг — це систематичне, навмисне і часто тривале переслідування. І що найстрашніше — воно не закінчується, коли ви вимикаєте екран. Воно проникає у ваші думки, у ваші сни, у ваше відчуття безпеки.
Форми цифрового переслідування
Кіберсталкінг може набувати різних форм. Іноді він виглядає як нескінченні повідомлення в месенджерах. Іноді — як публікація особистих фото без згоди. А іноді — як спроба зламати ваші акаунти або відстежити ваше місцезнаходження через геолокацію.
- Надсилання нав’язливих повідомлень, листів або коментарів
- Створення фейкових акаунтів для стеження або дискредитації
- Поширення особистої інформації (doxing)
- Погрози фізичної розправи або шантаж
- Використання шпигунських програм для стеження за пристроями
Усе це — не просто неприємності. Це — порушення особистих кордонів, яке може мати серйозні психологічні наслідки: тривожність, депресія, панічні атаки, а в окремих випадках — навіть суїцидальні думки.
Хто стає жертвою кіберсталкінгу?
Немає єдиного портрета жертви. Це може бути будь-хто: підліток, що посварився з однокласником; блогерка з тисячами підписників; жінка, яка розірвала токсичні стосунки. Але статистика говорить сама за себе: за даними дослідження Pew Research Center (2021), 41% жінок у віці від 18 до 29 років стикались із серйозними формами онлайн-насильства, включно з кіберсталкінгом.
Особливо вразливими є:
- Жінки, особливо ті, що публічно висловлюють свою думку
- ЛГБТК+ спільнота
- Журналісти, активісти, правозахисники
- Підлітки та молодь
У багатьох випадках кіберсталкером є знайома особа: колишній партнер, колега, сусід. Але бувають і випадки, коли переслідувач — повний незнайомець, який просто «вибрав» жертву в інтернеті.
Цифровий харасмент і правове поле
В Україні поняття «кіберсталкінг» поки що не має чіткого юридичного визначення. Але це не означає, що він поза законом. Деякі його форми підпадають під статті Кримінального кодексу: погроза вбивством (ст. 129), порушення недоторканності приватного життя (ст. 182), незаконне збирання інформації (ст. 163).
У 2022 році Верховна Рада ухвалила закон про протидію домашньому насильству, який частково охоплює і цифрові форми контролю. Але експерти наголошують: потрібне окреме законодавче регулювання кіберсталкінгу, з урахуванням його специфіки.
Технології як зброя і як захист
Іронія в тому, що ті самі технології, які дають нам свободу — можуть стати інструментом контролю. Смартфони, соціальні мережі, GPS — усе це може бути використано проти нас. Але водночас — це і наш захист.
Сьогодні існують десятки інструментів, які допомагають виявити і зупинити кіберсталкінг:
- Функції блокування і фільтрації в соцмережах
- Двофакторна автентифікація для захисту акаунтів
- Антишпигунські програми для смартфонів
- Можливість повідомити про порушення в поліцію або кіберполіцію
У 2023 році в Україні було зареєстровано понад 1 200 звернень до кіберполіції, пов’язаних із цифровим переслідуванням. І це — лише офіційні дані. Більшість жертв мовчать. Через страх, сором або переконання, що «нічого не зміниться».
Коли мовчання — не вихід
Кіберсталкінг — це не просто «онлайн-дрібниця». Це реальна загроза, яка може зруйнувати життя. І перший крок до її подолання — визнати проблему. Говорити про неї. Захищати себе. І вимагати змін на рівні законодавства, освіти, культури.
Бо цифровий простір — це не дикий захід. Це частина нашого життя. І ми маємо право почуватися в ньому в безпеці.
