Що таке садизм: психологія, історія та сучасне розуміння
Слово «садизм» давно вийшло з вузьких рамок медичної термінології і кримінальних хронік. Воно стало частиною щоденної розмови, вживається жартома або з іронією. Але що насправді означає садизм? Це тільки про фізичну жорстокість? Чи, можливо, про глибше — владу, контроль, емоційне домінування? Давайте розглянемо детальніше.
Походження терміна
Термін «садизм» походить від Донатьєна-Альфонса Франсуа де Сада — відомого аристократа Франції XVIII століття. Незабутні твори маркіза де Сада, такі як «120 днів Содому» та «Жюстина», переповнені сценами сексуального примусу, приниження та агресії. Але не можна забувати: де Сад був не тільки письменником. Він філософствував про свободу, владу, моральні межі. Тому його ім’я стало уособленням поведінки, де біль іншого приносить задоволення.
У XIX столітті німецький психіатр Ріхард фон Крафт-Ебінг увів термін «садизм» в свою роботу «Psychopathia Sexualis». Крафт-Ебінг описав садизм як сексуальне збудження, що виникає від заподіяння болю чи приниження іншій людині. З часом це поняття вийшло за рамки сексуального контексту та охопило ширші форми агресивної поведінки.
Садизм у психології
Сучасна психологія висвітлює садизм як рису особистості чи елемент психопатології. У 1980-х роках Американська психіатрична асоціація включила «садистичний розлад особистості» до DSM-III, проте пізніше його вилучили через труднощі в диференціації з іншими розладами, такими як антисоціальний.
Форми садизму
- Сексуальний садизм — задоволення від заподіяння болю або приниження партнера. У контексті BDSM це не завжди патологія, якщо все відбувається за згодою обох сторін.
- Ретивий садизм — насолода від приниження, контролю чи емоційного страждання інших у повсякденному житті.
- Клінічний садизм — патологічна форма, яка часто поєднується з іншими розладами, такими як психопатія. Це серйозні порушення емпатії та моральних норм.
У 2013 році дослідження в Університеті Британської Колумбії виявило, що люди з високим рівнем повсякденного садизму частіше вибирають професії або хобі, пов’язані з домінуванням чи контролем.
Садизм і «темна тріада»
Садизм часто є частиною так званої «темної тріади» особистості, яка включає нарцисизм і макіавеллізм. Це поєднує низький рівень емпатії, маніпулятивність та підвищену схильність до домінування. У 2014 році психологи з Університету Ватерлоо запропонували розширити цю «темну тріаду» до «темної тетради», додавши туди садизм.
Садизм у культурі та суспільстві
Кіно, література, навіть реклама — садизм давно став елементом культури. Персонажі на кшталт Ганнібала Лектера викликають одночасно страх та зачудування. Чому? Тому що садизм — це темна сторона людини, яку ми боїмося в собі, але не можемо ігнорувати навколо.
У масовій культурі садизм часто естетизується. Наприклад, у фільмах Тарантіно сцени насильства можуть подаватися з гумором або стилізацією. Це створює парадокс: глядач відчуває одночасно огиду і задоволення.
Чи всі садисти — злочинці?
Важливе питання: чи всі з садистичними рисами стають злочинцями? Ні, і це важливо розуміти. Садистичні риси можуть проявлятися у звичайних людей — у стосунках, на роботі, у побуті. Це не завжди свідчить про небезпеку чи психічний розлад.
Психотерапевти часто стикаються з пацієнтами, які страждають не від власного садизму, а від того, що стали його жертвами. Емоційне насильство, приниження, контроль залишають глибокі психологічні шрами. Тому важливо говорити про садизм як соціальну та психологічну проблему.
Садизм — це не лише про біль. Це про владу, про встановлення меж. Про те, як далеко може зайти людина, коли їй дозволяють усе. І наскільки важливо ці межі встановлювати — у собі, у взаєминах, у суспільстві.
