Що таке Харасмент: види і як захиститись
Слово «харасмент» увійшло в український лексикон не так давно, але явище, яке воно описує, існувало завжди. Просто раніше ми не мали для нього точного імені. А без імені — нема і розуміння. А без розуміння — нема і захисту.
Харасмент — це не просто «неприємна поведінка». Це систематичне або одноразове, але нав’язливе, принизливе чи агресивне ставлення до людини, яке створює ворожу, принизливу або образливу атмосферу. І найчастіше — це не про флірт чи «жарти». Це про владу. Про контроль. Про страх.
Юридичне визначення і контекст
У міжнародному праві термін «harassment» (від англ. — переслідування, домагання) охоплює широкий спектр поведінки, що порушує гідність людини. В Україні поняття харасменту поступово входить у правове поле, зокрема через Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та Трудовий кодекс. Але поки що чіткої, всеохопної дефініції в законодавстві немає. Це створює прогалини і простір для маніпуляцій.
Водночас, дослідження UNFPA (Фонд ООН у галузі народонаселення) показує, що 81% українок стикалися з сексуальними домаганнями на роботі. І лише 4% зверталися по допомогу. Чому? Бо не знали, що це харасмент. Бо не вірили, що їх почують. Бо боялися втратити роботу.
Види харасменту: більше, ніж здається
- Сексуальний харасмент — небажані дотики, коментарі, натяки, запрошення на побачення, демонстрація порнографічних матеріалів, погрози чи шантаж на сексуальному ґрунті.
- Психологічний (емоційний) харасмент — приниження, крики, ігнорування, маніпуляції, систематичне знецінення, булінг.
- Мобінг — групове цькування на робочому місці, коли колектив або керівництво систематично тисне на працівника.
- Дискримінаційний харасмент — переслідування через расу, вік, стать, релігію, сексуальну орієнтацію, інвалідність тощо.
- Цифровий харасмент — переслідування в інтернеті: образи, погрози, розповсюдження особистої інформації без згоди, кіберсталкінг.
Кожен із цих видів має свої особливості, але всі вони мають спільну рису: порушення особистих меж. І часто — зловживання владою.
Як розпізнати харасмент?
Іноді це очевидно. Але частіше — ні. Бо харасмент може бути завуальованим, «жартівливим», «дружнім». І саме тому він такий небезпечний. Якщо після спілкування з людиною ви відчуваєте тривогу, сором, страх або приниження — це вже сигнал. Якщо вам доводиться змінювати поведінку, щоб уникнути контакту — це ще один.
Психологи радять звертати увагу на тілесні реакції: напруження, прискорене серцебиття, бажання втекти. Тіло часто знає раніше, ніж розум. І не варто ігнорувати ці сигнали.
Що робити, якщо ви стали жертвою харасменту?
Найперше — визнати, що це сталося. Це не ваша провина. Це не «ви щось не так зрозуміли». Це не «перебільшення». Це — порушення ваших прав.
Далі — за можливості, зафіксуйте факти. Запишіть дати, ситуації, свідків. Якщо є листування — збережіть його. Якщо були свідки — поговоріть із ними. Це може стати доказом у разі звернення до керівництва, профспілки або суду.
Зверніться до HR або безпосереднього керівника. Якщо це неможливо — до юриста, правозахисної організації або психолога. В Україні працюють гарячі лінії, де можна отримати безкоштовну консультацію. Наприклад, Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації: 0 800 500 335 або 116 123 (з мобільного).
Як захистити себе і не допустити повторення?
Профілактика харасменту — це не лише про індивідуальний захист. Це про культуру. Про середовище, де повага — норма, а не виняток. Але почати можна з особистого:
- Чітко окреслюйте свої межі. Якщо вам некомфортно — скажіть про це прямо.
- Не виправдовуйте агресора. «Він просто жартує» — це не аргумент.
- Підтримуйте інших. Якщо ви стали свідком харасменту — не мовчіть.
- Знайте свої права. Ознайомтесь із політикою компанії щодо недопущення дискримінації та домагань.
- Звертайтесь по допомогу. Психологічну, юридичну, емоційну.
У 2021 році Верховна Рада України ратифікувала Стамбульську конвенцію — міжнародний документ, що зобов’язує державу боротися з насильством щодо жінок, зокрема й сексуальним харасментом. Це важливий крок. Але зміни починаються не з паперу. А з нас. З нашої готовності називати речі своїми іменами. І не мовчати.
Харасмент — це не про «надто чутливих». Це про порушення гідності. І про право кожного — бути в безпеці. На роботі. У транспорті. В інтернеті. У житті.
