Уявіть собі людину, яка з дитинства відчуває, що її тіло не відповідає її внутрішньому «я». Вона дивиться в дзеркало — і бачить когось іншого. Не себе. Це не фантазія і не примха. Це — реальність для мільйонів людей у світі. Це — трансгендерність.
Хто такий трансгендер, що таке трансгендерність
Термін «трансгендер» (від лат. trans — «через», «по той бік» і англ. gender — «гендер») описує людину, чия гендерна ідентичність — тобто глибоке внутрішнє відчуття себе як чоловіка, жінки або поза цими категоріями — не збігається з тією статтю, яка була їй приписана при народженні.
Це не про сексуальну орієнтацію. І не про моду. Це про ідентичність, про те, ким людина є насправді. Трансгендерна особа може бути гетеросексуальною, гомосексуальною, бісексуальною або асексуальною — які й інші люди.
У медичному та соціальному контексті трансгендерність визнається як частина спектру людської різноманітності. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) у 2019 році виключила трансгендерність із переліку психічних розладів, визнавши її особливістю гендерної ідентичності, а не патологією.
Гендерна ідентичність і біологічна стать
Щоб краще зрозуміти трансгендерність, важливо розрізняти кілька ключових понять:
- Біологічна стать — фізіологічні характеристики тіла: хромосоми, гормони, анатомія.
- Гендерна ідентичність — внутрішнє відчуття себе як чоловіка, жінки або іншої гендерної позиції.
- Гендерний вираз — спосіб, у який людина демонструє свою гендерну ідентичність: через одяг, мову, поведінку.
Трансгендерна людина — це та, чия гендерна ідентичність не збігається з біологічною статтю. Наприклад, людина, яка народилася з чоловічими статевими ознаками, але ідентифікує себе як жінка.
Трансгендерність у цифрах і фактах
За даними Williams Institute (США), близько 0,6% дорослого населення США ідентифікують себе як трансгендерні особи. У Європі ці цифри коливаються, але тенденція зростає: дедалі більше людей відкрито говорять про свою ідентичність. В Україні, за даними дослідження НДІ соціальної та політичної психології (2020), близько 0,3% населення можуть бути трансгендерними, хоча точні дані складно зібрати через стигму та дискримінацію.
І це важливо: трансгендерні люди часто стикаються з нерозумінням, соціальним тиском, а іноді — з насильством. За даними Transgender Europe, у 2022 році було зафіксовано понад 370 випадків вбивств трансгендерних осіб у світі. І це лише задокументовані випадки.
Перехід: що це означає насправді
Коли ми чуємо слово «перехід» (англ. transition), часто уявляємо собі хірургічні операції. Але це лише частина картини. Перехід — це процес, який може включати:
- Соціальний перехід — зміна імені, одягу, звертань.
- Медичний перехід — гормональна терапія, операції (не обов’язково).
- Юридичний перехід — зміна документів відповідно до гендерної ідентичності.
Не всі трансгендерні люди проходять усі ці етапи. І це нормально. Кожен шлях — унікальний. Деякі обирають лише соціальний перехід, інші — повний медичний. Важливо розуміти: трансгендерність не визначається наявністю або відсутністю операцій.
Мова має значення
Слова формують реальність. І коли ми говоримо про трансгендерних людей, важливо використовувати правильну термінологію. Наприклад, не варто казати «транссексуал» — це застарілий і часто стигматизуючий термін. Краще — «трансгендерна людина» або просто «трансгендерна особа».
Також важливо звертатися до людини тими займенниками, які вона вказує. Це не просто ввічливість, а визнання її гідності.
Культурний контекст: трансгендерність у світі
Трансгендерність — не нове явище. У багатьох культурах існували (і існують) визнані гендерні ролі поза бінарною системою «чоловік-жінка». Наприклад:
- у Південній Азії — хіджри, які мають релігійне та соціальне значення;
- у Північній Америці — двоєдухові (two-spirit) серед корінних народів;
- у Таїланді — катої, які є частиною місцевої культури.
Ці приклади показують, що трансгендерність — не «західний тренд», а частина глобального людського досвіду.
Український контекст: виклики та зміни
В Україні трансгендерні люди досі стикаються з численними бар’єрами. До 2017 року для юридичного визнання гендеру вимагали обов’язкової стерилізації. Сьогодні процедура спростилася, але залишається складною: психіатричні експертизи, медичні комісії, бюрократія.
Попри це, трансгендерна спільнота в Україні стає видимішою. З’являються активістські організації, інформаційні кампанії, підтримка з боку правозахисників. І хоча шлях до повної інклюзії ще довгий, перші кроки вже зроблено.
Бути трансгендерною людиною — це не про вибір. Це про сміливість бути собою. У світі, який часто не готовий приймати інакшість, ця сміливість — справжній акт гідності.
