Високо в горах, серед прекрасних гірських пейзажів, де хмари чіпляються своїми пасмами за білі вершини, на розкішній галявині, повній смарагдової траві, жив-був один гірський козел. І поводив цей козел себе так, як справжнісінький козел – весь час репетував не своїм голосом і норовив когось підчепити на роги або зачепити своїм кудлатим боком. Був він настільки злий, що настав той день, коли довкола зовсім нікого не залишилося. І тоді козел захирів від смутку та здох. І ще довго-довго його самотні кісточки біліли серед прекрасної долини. Тож давайте ж вип’ємо за те, щоб яка б нас не оточувала природа, ми ніколи не були б цапами! Тому що козли вмирають на самоті!
